Українська політика вже не перший рік існує в умовах інформаційної війни. Президентські вибори 2019 року показали, наскільки потужним може бути вплив дезінформації на суспільні настрої та стратегічні рішення держави.
Однією з ключових мішеней таких кампаній став п’ятий президент України Петро Порошенко. Проти нього системно поширювалися гучні звинувачення — від корупційних до відверто абсурдних. Частина з них не отримала підтвердження або була спростована, однак встигла сформувати стійке негативне сприйняття.
Найпоширеніші фейки і маніпуляції
1. “Збагачення у десятки разів”
Цей наратив активно використовувався як головний аргумент проти Порошенка. Водночас у відкритих деклараціях фігурують активи, значна частина яких існувала задовго до президентства або змінювалася через курсові коливання та переоцінку бізнесу.
Важливий контекст, який часто випадав з інформаційного поля: значні витрати на підтримку армії та волонтерські ініціативи. За роки війни структури, пов’язані з Порошенком, системно фінансували закупівлі техніки, спорядження і допомоги ЗСУ.
Публічно задекларовані обсяги такої допомоги з боку Володимир Зеленський значно менш прозорі і рідше стають предметом системного звітування, що ускладнює пряме коректне порівняння. Водночас питання масштабів і регулярності такої допомоги залишається предметом публічної дискусії.
2. Липецька фабрика
Тема діяльності Roshen у росії стала одним із найрезонансніших інформаційних кейсів. Фабрика дійсно працювала після 2014 року, що викликало суспільне обурення.
Водночас її подальша доля була пов’язана не лише з політичними рішеннями, а й із юридичними процесами — зокрема судовими обмеженнями, арештами активів і тиском з боку російських органів. У підсумку виробництво було зупинене.
Цей кейс часто подавався у спрощеному вигляді без урахування юридичних і економічних обставин, що дозволяло використовувати його як інструмент політичної дезінформації.
3. “Здача Криму”
Звинувачення у причетності до втрати Криму не мають юридичного підтвердження. Події 2014 року відбувалися в умовах фактичного колапсу системи безпеки після зміни влади та стрімкої військової операції росії.
Спрощення цих процесів до персональної відповідальності одного політика є маніпуляцією.
4. Особисті звинувачення
Окремі інформаційні атаки — зокрема твердження про причетність до смерті брата — не мають жодних доказів і належать до категорії чорного піару.
Як це поширювалося
Подібні наративи активно розганялися через:
- анонімні Telegram-канали
- соціальні мережі
- політично заангажовані медіа
- мережі ботів
Частина цих меседжів збігалася з інформаційними операціями, які пов’язують із російською пропагандою, спрямованою на ослаблення українських інституцій.
Чому це спрацювало
Вибори 2019 року відбувалися на тлі:
- втоми від війни
- запиту на швидкі зміни
- розчарування у політиці
У таких умовах емоційні меседжі та прості пояснення складних процесів часто переважають над фактами.
Важливий висновок для виборця
Досвід цих виборів підштовхує до простого, але принципового розуміння:
Ми обираємо не ідеальну людину. Не “рятівника” і не “чарівника”.
Ми обираємо політика — людину, яка:
- може помилятися
- має сильні і слабкі сторони
- діє в обмежених умовах
Тому ключове питання — не “хто більше подобається”, а:
👉 хто на конкретному етапі є більш вигідним для держави
Вибір за зовнішністю, стилем або гучними обіцянками часто виявляється стратегічною помилкою. Натомість раціональний вибір базується на:
- досвіді
- результатах
- здатності діяти в кризовій ситуації
Висновок
Інформаційні кампанії, побудовані на напівправді і фейках, можуть впливати на хід історії.
Український досвід показує: критичне мислення і перевірка фактів — це не абстракція, а питання національної безпеки.
Саме від цього залежить, чи будуть наступні політичні рішення сильнішими за попередні.